Акторка Анастасія Козішкурт, відома за ролями у серіалах «Зв’язок», «Жіночий лікар», «Пес Альф» та інших проєктах, дала ексклюзивне інтерв’ю STARWAY MAGAZINE. Вона розповіла про виклики професії, роботу в театрі й кіно, ставлення до відмов, акторські мрії та співпрацю з піарницею Катериною Вареник.
Кажуть, що актор не обирає ролі — ролі обирають актора. Наскільки це правда у Вашому випадку?
На початку професійного шляху я передусім обираю досвід. І в кожній ролі, навіть невеликій, намагаюся зробити все, що від мене залежить, аби вона вдалася.
Водночас у мене бували тривалі періоди без затверджень, коли здавалося, що попереду вже нічого не буде. І саме в такі моменти несподівано приходила нова роль – ніби сама професія підтримувала мене й нагадувала, заради чого я продовжую.
Тому я вірю, що іноді ролі справді обирають нас і приходять саме тоді, коли ми найбільше їх потребуємо. Можливо, так професія відповідає взаємністю тим, хто щиро її любить і продовжує свій шлях, попри всі труднощі.
Ви працюєте і в театрі, і в кіно. Де складніше бути чесною перед глядачем та що ближче саме Вам?
Я люблю бути чесною в житті й завжди, коли ситуація це дозволяє, відкрито говорю про свої почуття. Так мені легше і спокійніше жити. Мабуть, саме тому чесність на сцені чи в кадрі не є викликом, для мене це основа і в особистому, і в професійному житті.
Робота в театрі і в кіно однаково цінна.
Театр дарує максимальну свободу вираження: усе народжується наживо, в моменті.
На сцені можна бути масштабнішою, є дуже багато простору для експерементів, завдяки тривалому репетиційному процесу.
Кіно ж вимагає особливої уваги до деталей. Це ювелірна робота, і я не раз переконувалася, що камера бачить кожен прояв нещирості.
Думаю, найбільший виклик виникає тоді, коли роль потребує досвіду, якого я ніколи не мала. Тоді вже недостатньо власних спогадів і переживань – потрібно досліджувати, спостерігати й шукати, щоб знайти правду персонажа.
Першим таким викликом стала робота в серіалі «Жіночий лікар», адже я не маю дітей і ніколи не була вагітною. Тоді, на допомогу мені прийшли мої колежанки. Під час зйомок вони ділилися особистими історіями, розповідали про свої відчуття й допомагали зрозуміти те, чого я сама ще не переживала. Ця робота і цей досвід залишили в мені дуже теплий слід, і я дуже вдячна колегам за їхню підтримку і бажання допомогти.
За останні кілька років Ви зіграли у «Зв’язку», «Жіночому лікарі», «Пес Альф», «Швидкій», «Лікарях», «Розтин покаже 6» та інших проєктах. Яка роль стала для Вас переломною і чому?
Переломною для мене, напевно, стала роль у серіалі “Зв’язок”.
На знімальному майданчику я познайомилася з Риммою Зюбіною, і ми разом працювали в одній сцені. У той день я згадувала, як колись на Одеському кінофестивалі дивилася “Гніздо горлиці” та захоплювалася її роботою, пишалася тим, що бачу настільки якісне українське кіно і плекала тиху мрію: одного дня також отримати таку глибоку роль, працювати поруч із професіоналами й переймати їхній досвід.
І ось, моє перше затвердження в серіал – дає мені такий шанс. Того дня я справді відчула, що я на своєму місці, рухаюся у правильному напрямку, а всі зусилля, які докладаю – не марні.
Мабуть, саме тому ця роль стала для мене переломною: вона вперше перетворила мою далеку мрію на щось реальне й досяжне.
ЗАРАЗ АКТУАЛЬНО: Софії Ротару – 79! Архівні фото легендарної співачки та знакові пісні Івасюка
Чи була роль, після якої Ви зрозуміли про себе щось таке, чого не знали раніше? Чи змінювали колись Вас Ваші ж персонажі?
Такою для мене стала роль Товстого у виставі «У відкритому морі» за п’єсою Славомира Мрожека, режисера Максима Михайліченка. Це персонаж, який заради власного порятунку поступово переступає всі моральні межі й зрештою знищує найближчу людину. Знайти його правду було особливо складно.
Працюючи над роллю, я зрозуміла: жорстокість не завжди очевидна. Вона може ховатися за логікою, красивими словами, переконливими аргументами, удаваною справедливістю.
Щоб не засуджувати Товстого, а справді зіграти його, я шукала в собі не жорстокість, а те, з чого вона виростає: страх, інстинкт самозбереження, бажання перемогти, нездатність відмовитися від влади і відпустити контроль.
Товстий не змінив моїх цінностей, але ця роль навчила мене уважніше придивлятися до людських і власних мотивів, і до того, як легко ми виправдовуємо власні вчинки, коли йдеться про амбіції.
Ви знаєте акторську професію ще й з боку кастинг-менеджерки. Що найбільше змінилося у Вашому сприйнятті акторів після того, як Ви опинилися по інший бік кастингу?
На початку мені здавалося, що затвердження залежить передусім від таланту актора, іноді – від типажу. Але, опинившись по інший бік кастингу, я побачила десятки талановитих і надзвичайних акторів, які не отримували ролей із причин, зовсім не пов’язаних з їхньою майстерністю.
І тут найважливішим уроком для мене було ставлення актора до відмов, реакція і висновки.
Думаю, саме це визначає професійну і моральну витривалість, які є вкрай необхідними для того, щоб залишатись “на плаву”.
Тож, я вчилась і продовжую вчитись у своїх колег гідно приймати відмови, не опускати руки, робити правильні висновки і залишатись вдячною за досвід.
Чи стали Ви після цього більш вимогливою до себе, коли самі проходите проби?
Я завжди була дуже вимогливою до себе – і це водночас моя сильна й слабка сторона. Мені знадобилося багато часу, щоб визнати власну майстерність і своє право виходити на сцену та зніматися в кіно, що дуже затримало сам старт професії для мене.
Робота в кастингу навчила мене вимагати від себе не ідеального результату, а якісно виконаної роботи. Моя відповідальність – підготуватися, вивчити текст і якнайкраще зробити пробу. А далі – відпустити, адже затвердження залежить не лише від мене.
Я досі вимоглива до себе, але тепер вчуся не сприймати відмову як оцінку свого таланту.
Ви також працювали в англомовних проєктах і повнометражному кіно для Ізраїлю. Чим цей досвід відрізнявся від роботи в українських проєктах?
Я не можу сказати, що цей досвід кардинально відрізнявся. Найпомітнішою різницею в ізраїльських проєктах був більший виробничий ресурс. Команда могла приділити сцені стільки часу, скільки було необхідно для творчого результату. І це відчувалося в кадрі: кожен із них виглядав як завершена картина.
Я дуже сподіваюся, що скоро і українські кіношники також матимуть можливість творити з меншою кількістю фінансових і часових обмежень.
Англомовні проєкти знімали українські команди, тому робочий процес був для мене знайомим. Новим став вертикальний формат: він вимагає особливої точності в мізансценах і рухах, адже простір кадру значно вужчий. Це було цікавою технічною задачею для мене як для акторки.
Що для Вас сьогодні означає професійний успіх: головна роль, міжнародний проєкт чи можливість працювати з режисерами, яких Ви поважаєте?
Можливість працювати з режисерами, яких я поважаю, над історіями, які мені справді цікаві. Я дуже люблю сучасне українське кіно. Є фільми, які я передивляюся по кілька разів, показую друзям і щоразу помічаю в них щось нове.
Мені хотілося б стати частиною саме такого проєкту й отримати персонажа, в якому можна довго й цікаво розбиратися. Звісно, я хочу і головних ролей, і міжнародних проєктів. Але самі ці статуси ще не гарантують, що робота буде по-справжньому цікавою. Для мене важливіше, що саме ми створюємо і з ким.
Яку історію Вам сьогодні найбільше хочеться розповісти глядачам через свою майбутню роль?
Останнім часом я багато думаю про ціну реалізації мрії стати акторкою. Мені хотілося б розповісти історію про закулісся театру й кіно – про шлях молодої дівчини, яка приходить у цю професію у шістнадцять років, і про випробування, з якими вона стикається.
Ми часто бачимо лише красиву частину професії: прем’єри, червоні хідники, вечірні сукні. Але за цією картинкою є відмови, складні рішення, сумніви й боротьба за право залишатися собою.
Це була б трохи автобіографічна історія, але водночас – історія багатьох моїх колежанок. Мені хотілося б чесно розповісти про цей досвід і про систему, в якій він стає можливим.
Вас дедалі частіше помічають у спільній роботі з піарницею Катериною Вареник. Це бажання ще більше поглибитися у світ професійного просування кіно? І як Вам вдається все поєднувати?
Мені здається, у нашій зустрічі з Катериною зійшлися всі зірки – життя ніби підкинуло мені золотий квиток саме тоді, коли я була готова подолати наступний щабель. Уже під час першої розмови між нами стався абсолютний метч, і ми одразу домовилися про співпрацю, яку я дуже ціную.
Ця робота допомагає мені глибше зрозуміти, як сьогодні працює професійне просування в кіно. Повторюсь, я довго вірила, що акторові достатньо таланту, освіти й постійної роботи над майстерністю. Але наразі розумію, наскільки важливо також розвивати власну медійність і впізнаваність. Для мене це непросто, проте я вчуся приймати правила гри й використовувати можливості, які можуть наблизити мене до більших ролей.
Поєднувати все вдається саме тому, що ці напрями пов’язані між собою. Робота у сфері PR не віддаляє мене від акторства, а допомагає краще розуміти професію та більш усвідомлено будувати власний шлях. У творчій професії, крім таланту, потрібна ще й частка прагматизму.
Якщо через десять років Ви випадково перечитаєте це інтерв’ю, яку свою думку Ви найбільше хотіли б не змінити?
Я хотіла б не змінити своєї думки про те, що для мене означає професійний успіх. Сподіваюся, через десять років я буду затребуваною акторкою, але все ще найбільше цінуватиму сам процес і отримуватиму від нього задоволення.
Мені б не хотілося, щоб статус, гонорари чи масштаб проєкту стали для мене важливішими за його зміст. Я хочу залишатися уважною до того, які історії розповідаю, що транслюю глядачеві та як представляю Україну в міжнародних проєктах.
Тож через десять років, перечитуючи це інтерв’ю, я хотіла б побачити, що стала досвідченішою, але зберегла цінності, з якими починала цей шлях.
ВАМ БУДЕ ЦІКАВО: Фантастичний трилер «Кінець Оук-Стріт» з Енн Гетевей виходить в український прокат
