Валерій Тімченко – ілюзіоніст, артист цирку, випускник кафедри ілюзії та маніпуляції, автор цирково-магічного шоу «Просто магія». Його шлях почався з дитячих фокусів і відеокасет із телешоу, пройшов через фестивалі, конкурси, академічну освіту, благодійні виступи та роботу в Національному цирку України. Ми поговорили з Валерієм про першу зустріч із магією, втрату батька, опір оточення, роботу з дітьми ВПО та захисниками і момент, коли дитяча мрія стала професією.
Пам’ятаєш момент, коли магія вперше з’явилася у твоєму житті?
Так, мені було три роки, коли я вперше потрапив до Національного цирку України. Я пам’ятаю фокусника, який перетворив повітряну кульку на білого голуба, а потім «розділив» людину на частини. Я тоді сказав мамі, що хочу бути чарівником. Після цього ми ходили на всі циркові шоу, де були фокуси, а родичі почали дарувати книжки й набори для фокусів.
Фокуси виходили одразу?
Ні. Я вперто намагався «чаклувати» – хотів пропустити монету крізь скло, перетворити кульку на голуба, але нічого не виходило. У чотири роки я побачив по телевізору шоу Девіда Копперфілда і почав записувати фокуси з екрана на відеокамеру, щоб покадрово їх розгадати. Дуже довго не виходило, аж поки я не побачив фокус із канцелярськими резинками, який зміг розгадати і повторити за кілька днів. Тоді я зрозумів: чарівником я, можливо, не стану, але ілюзію дива зможу створити.
Ти виріс у родині науковців. Це впливало на твоє ставлення до магії?
Так. Мама – хімік-технолог, бабуся – фізик, дідусь – геофізик. Я вивчав світ з наукової точки зору. Мене дуже цікавили прості наукові трюки, наприклад стрічка Мебіуса. Я постійно розпитував бабусю, як фокусники літають над сценою, якщо нас тримає гравітація. Вона годинами пояснювала, чому антигравітація неможлива. Мене це одночасно захоплювало і дратувало. Але бабуся зробила модель левітації на магнітах і пояснила, як і чому це працює.
Коли ти вперше зрозумів, що фокуси – це серйозно?
У першому класі. Нам дали завдання намалювати або розповісти, ким ми хочемо стати в майбутньому. Я дуже серйозно до цього поставився і подумав: єдине що мені цікаво, і що вмію – це фокуси. Я намалював фокусника. Вчителька сказала, що це класно, а однокласники сміялися.
У твоїй історії є дуже важкий момент, пов’язаний із дитинством.
Так. Мені було сім років, ми були в Криму. Я будував свій перший «ілюзіон» зі стільців, подушок і покривала. Зробив номер «проявлення зайців» і чекав, що мамі сподобається. Я кликав її, але вона не приходила. Коли я пішов на кухню, побачив, що мама плаче з телефоном у руках. Батько помер.
Батько був єдиною творчою людиною в нашій родині. Він грав на гітарі, писав вірші та пісні, хоча за професією був моряком і глибоководним дайвером. Думаю, творчі гени в мене від нього.
Як школа сприймала твоє захоплення?
На випускному з четвертого класу ми з мамою зробили невеликий номер із фокусів і наукових трюків. Усім сподобалося, але після свята вчителька сказала мені, що фокуси – це не професія. Я відповів: «Копперфілд же працює».
Пізніше я почав показувати фокуси не лише однокласникам, а й іншим дітям у школі. Так я став «Валера-фокусник». Це не позбавило мене булінгу, але стало хорошим щитом. У футбол я не вмів грати, на фізкультурі було складно, вчився не дуже добре, зате в мене були фокуси.
Коли з’явився перший серйозний успіх?
Коли мені написав засновник фестивалю «Творим чудеса Вместе» і запросив на конкурс у Дніпропетровськ. Для нас це було недешево, але мама бачила моє бажання і зробила диво, відправивши мене на фестиваль. Там я познайомився з фокусниками з усього світу і з кращими українськими. Головне знайомство було з Владом Кривоноговим, який став моїм наставником. Я привіз третє місце в категорії «Дитяча магія» і довів серйозність своїх намірів.
Далі була професійна освіта?
Я вступив на кафедру ілюзії та маніпуляції до викладача Ріттера Едуарда Артуровича. Перші заняття були складними – я хотів великих ілюзій, а викладач казав вчити карти. Але я не здався. Паралельно почав працювати фокусником на дитячих святах, а згодом і на дорослих. Почали запрошувати на великі презентації, корпоративи, дні народження людей зі списку Forbes. Були виступи на шоу «Суперінтуїція», на Олімпійському, перший контракт за кордоном на Мальдіви, потім Китай.
Ти багато виступав благодійно. Як це почалося?
Ще у 2014 році я почав ходити до госпіталю, який був навпроти мого дому, і показував фокуси військовим. У 2015–2016 роках їздив із «Фестом Добра» в дитячі будинки.
Після початку повномасштабної війни у 2022 році я опинився в Мукачеві. Там виступав для внутрішньо переміщених осіб, допомагав з гуманітаркою, працював із дітьми.
Саме в цей період ти потрапив у Національний цирк?
Так. Коли з цирку звільнився фокусник, почали шукати нового. Великого реквізиту в мене ще не було, але були навички і контакти. Ми затвердили номер на новорічну програму і образ зайця – відсилку до дитинства. Найнеочікуваніше було те, що фокусником, який звільнявся, виявився саме той артист, якого я бачив у дитинстві. Я детально вивчив його ілюзії, багато модернізував і працював у цирку три роки.
Кульмінацією стало шоу «Просто магія»?
Так. Для магістерської роботи я вирішив зробити цирково-магічне шоу. Попри війну і сумніви, директор цирку дозволив чотири покази. Так з’явилося шоу «Просто магія» з акробатикою, клоунадою, повітряними гімнастами та унікальною левітацією пера на манежі.
Що для тебе означає сьогоднішній етап?
Я ще рік працював у цирку, паралельно почали з’являтися запити на великі івенти. У Мукачеві я познайомився зі своєю дівчиною Мариною, яка стала активно допомагати в цирку та на івентах. Зараз ми виступаємо благодійно для дітей у дитячих будинках і лікарнях.
Я зрозумів, що цирковий етап мого життя завершено. Перша дитяча мрія здійснилася. Тепер час виходити на світову арену.
ЗАМОВИТИ ФОКУСНИКА у вашому місті можна за номером 0957352958.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олександр Бондарев: з картингу до Formula 4 – історія успіху українського гонщика
