Читайте нове інтерв’ю з молодою українською співачкою TEREN.
У вашій історії дитинства, при виборі професії перемогла зовсім не творчість. Розкажіть, як ви знайшли у собі сили повернутися до зайняття, що до душі, незважаючи на відсутність підтримки у цій справі раніше?
Відверто кажучи, вибору не було. Я не знала, що можна обрати творчість. Мої батьки завжди казали, треба мати матеріальну професію, яка буде приносити гроші. Для наших батьків це установи, які так само закладали їм, я розумію це і нікого не звинувачую. Тому, вибору не було, тим паче, між творчістю та юриспруденцією. Я більше обирала між юриспруденцією, соціологією та журналістикою. Але я ніколи не відмовлялась від заняття музикою: нишком грала на фортепіано, продовжувала співати. Рішення повернутися до скажімо, активної фази, виникло після університету, коли вже працювала в офісі. От я отримала все, що хотіла: освіту, непогану роботу, а щастя немає. Сиджу кожного дня і думаю: “І це я маю робити завжди? У цьому сенс мого життя?” Коли немає щастя, ти не шукаєш сили повернутися, ти інакше жити не можеш. Ось тут стає вибір: й надалі плисти за течією чи спробувати щось змінити.
Що можете порадити тим, хто також стоїть на цьому кроці невпевненості у своїх діях? Як вчинити, коли батьки проти твого хобі (не обов’язково музика)?
Хочу порадити ризикувати. Ніколи не буде впевненості, що все, що робиш на 100% правильно, тільки час покаже. Більше того, велика ймовірність, що з першого разу не вийде, і з другого, і з третього, але, наприклад, шоста спроба буде вдалою! Тож, РИЗИКУЙТЕ!
Ніхто, крім часу і досвіду, не покаже, як краще зробити або вчинити.
Що робити, коли батьки проти? Не слухайте їх! Якщо є сили, не сваріться, але щиро усміхнувшись у відповідь, продовжуйте свій шлях. Творець дуже любить, коли його творіння йдуть за бажаннями. І обов’язково він подарує людей, які будуть підтримувати, розділяти ідеї, бажання і мрії. Якщо це не батьки, будуть інші, обов’язково!
Натхнення на вашу першу пісню “Колір”, як ви відчули, що вже час ринутися у музику?
Мені захотілось жити. Мабуть, треба було впасти на дно, аби від нього відштовхнутись. Любов до слова і музики була завжди. Що цікаво, я намагалась раніше писати пісні, але переді мною був білий аркуш, завжди. Вже після 24 лютого, коли я хотіла закарбувати свої відчуття, слова українською полилися вільно, чисто, так по-справжньому.
Чому я кажу, що “захотілось жити”? Ти не знаєш, чи буде в тебе завтра. Постійний страх за життя, страх за невідомість штовхає тебе до рішучих дій.
Розкажіть детальніше про пісню, який її меседж, чи присвячена вона комусь?
“Колір” – це моє особисте самоусвідомлення себе, як частини могутньої нації. Звеличення дому, землі, країни, людей через призму моєї музики. Мій меседж: закріпити у свідомості ці базові цінності для української нації. Висловити підтримку воїнам. Я бачу, як вони втомлюються, хочу, щоб ми пам’ятали, якою ціною і заради чого все це. “Колір” – пісня, що народилася за годину, руки грали на фортепіано, слова лунали самостійно з моїх вуст. Ця композиція – мій особистий гімн.
Цікавим фактом є ваша співпраця з українською художницею Анною Пономаренко. Розкажіть, як вам прийшла ідея взяти за обкладинку картину, і як відбулося ваше спілкування з мисткинею?
Друга година ночі, у Києві знов масований обстріл. Страшні звуки. Я сиділа у ванній кімнаті на підлозі, і горіла ідеєю з обкладинкою для треку. У голові бачила картину, але не знала до кого звернутися. Тремтливими руками нишпорила стрічку інстаграму. Тоді, я побачила її, ту саму, від якої забиває подих. Я прочитала опис арту, і усвідомила, що мисткиня заклала ті ж самі сенси фарбами, що я словами і голосом. Я безпардонно написала Анні, незнайомій мені людині, о третій ночі. І вона одразу ж відповіла…На ранок я вже отримала офіційну згоду на використання саме цього арту для обкладинки. Я так вдячна Анні за довіру та підтримку, і впевнена, що саме у такому симбіозі – твориться сучасна українська культура.
У вас виник доволі цікавий симбіоз, як ви сказали раніше, української культури з неймовірною силою слова у музиці. Чи плануєте ви і надалі співпрацювати з українськими художниками, можливо у такому поєднанні підтримувати та розвивати суміжну індустрію?
У цьому симбіозі дійсно щось є. Насправді, на початку не було закладено якогось глибинного сенсу у пошук обкладинки від художника. Але коли я побачила картину, яка відтворена фарбами одним сенсом, що і моя пісня – я відчула цей міцний зв’язок. Це більше ніж співпраця з мисткинею, це справжнє поєднання сили слова з силою фарби на полотні. Два види мистецтва можуть створювати свою мову. Зараз, я не думаю про конкретну майбутню співпрацю, але враховуючи позитивний досвід, який приніс мені знайомство з прекрасною людиною, все можливо. У такому симбіозі, я вбачаю не лише варіант просування мене, як музиканта. Це має глобальну ціль, таким поєднаннями треба просувати українське, робити український продукт дуже якісним та створювати на нього всесвітній попит. Давно настав час викреслювати все совкове та російське.
Проанонсуйте свій проект: що чекати слухачам від вас, яку музику, які меседжі?
Краще не створювати сподівань та не очікувати чогось. Я дуже різна і насправді, створюю дуже не схожі по формату пісні, які висвітлюють різні аспекти життя. Моя творчість про жіночу різнобарвність і великий спектр емоцій. Основа пісень – жіноча багатогранність, я дозволяю собі проживати усі емоції. Звичайно, це виливається у піснях. Єдине, що варто очікувати від мене – щирість. Я є і буду справжньою для себе та свого слухача.
Матеріал підготовлений пресслужбою співачки
